Литва – Україна, відбір до ЧЄ 2020, виїзд у Вільнюс

Осінні відбіркові ігри Збірної мають звичку перетинатися з днями народження 😓 Так вийшло і цього разу. Але зразковий тайм-менеджемент, сурова дисципліна, а також сталеве бажання ~~всидіти на двох стільцях~~ всюди встигнути іноді дозволяють здійснити всі свої наміри 😎 Отже майже одразу після святкування вирушаю рано зранку, а точніше, піздно вночі, на вокзал, щоб звідти стартанути на виїзд! Єдиний маршрут, який влаштовував мене і мої плани, звичайно не пролягав напряму з мого міста в місто, де був матч (чомусь цей напрямок у нас вгазалі не дуже розвинутий). І спочатку довелося їхати до Нюрнбергу, звідти летіти в Каунас, а звідти якимось чином за пару годин встигнути на матч в Вільнюс (і за весь цей час спробувати не відрубитись через недосип і… інші фактори, скажімо так :).

День перший
День другий
День третій

Рахунок: 0:3
Стадіон: Стадіон ЛФФ (LFF stadionas)
Турнір: Кваліфікація до Євро 2020
Місткість: 5.067
Кількість глядачів: аншлаг
Кількість гостей: візуально ~ 80 %

День перший: З бала на корабель

Але на наше щастя в Вільнюсі у нас був друг, який не тільки виявив бажання забрати нас з Каунусу на машині, а й взагалі, провести з нами весь цей час і показати місто на правах місцевого. Ще раз тобі велика подяка і до наступної зустрічі, Й.!

В Нюрнберзі стикуємось з Фуксом і вирушаємо 🛫. Їхати не далеко, але в животі починає булькати і дуже хочется трошки просто посидіти і перепочити за пивком і чимось їстівним. Але я був би не я, якби щось не наплутав🤦🏻‍♂️ Але на моє щастя цього разу це зіграло нам на руку 😀 Я не загалом не дуже ретельно готувався до цього виїзду і такі дрібні речі як то часовий пояс взагалі не врахував. То ж, як виявилося, у нас була ціла незапланована година в запасі, яку і вирішили витратити на поповнення запасів енергії.

Вписавшись в арендоване житло і зустрівшись з ким домовлялись і кого побачили випадково, вирішили не витрачати забагато часу на пошуки затишного місця і зупинили свій вибір на грузинському ресторанчику, в якому вистачало місця на всіх, а також можна було швидко і ситно поїсти. Хачапурі, пиво і розважальна програма у вигляді ходи кришнаїтів прямо повз нас трохи затягнули наші посиденьки.

Тож на фан-марш ми не встигали і приєдналися до нього лише в самому хвості.

До стадіону йти було недовго, тож за хвилин 20 ми побачили тренувальне поле з невеличкими трибунами з трьох боків. Я вже хотів пройти повз нього, як зрозумів, що то і був стадіон, на якому збірна Литва проводить свої домашки. Перед входом величезни черги, але ще більші черги вже всередені арени за пивом.

Дешеве пиво и багато сонця протягом гри вилилися в декілька сутичок, спровокованних п’яним бидлом, яке забуло, що опинилося не в стойлі.

Перегляду футбола з нашої трибуни більшість часу заважало сонце, яке весь час нереально сліпило. Незважаючі на це підтримка всю гру була на рівні.

Особливо тішило, що всі були на кольорах, в футболках і з розами – весь стадіон через його скромні розміри і повню запоненність виїздними фанатами виглядав дуже ефектно!

А ще було безліч прапорів і банерів. І на банерну лінію я хотів би звернути увагу окрему увагу, бо вона її заслуговує 😁 Окрім звичних банерів з логотипами фанатських угрупувань, або просто з назвами міст, було ще пара “незвичайних”, як то “Кафедра конструктивноЇ географії і картографії”, або Вінницька будівельна компанія 😂

Нажаль не всім вистачило місця на трибунах і деякі вимушені були стежити за подіями на полі з прилеглого пагорба.

Крім того на трибунах були показані текстовики з “Дніпро має жити” та послання Зеленському з приводу вбивства Каті Гандзюк литовською.

Банер “Дніпро має жити” на секторі в Вільнюсі

А коли стемніло у хід пішла піротехніка і дими 🔥

Зайвим буде казати, що українці зайняли відсотків 90 від всього стадіону і атмосфера була повністю домашня. Литовські фанати зайняли один з секторів на заворотці і протягом всього матчу відтримували свою збірну. Візуально вони, через схожесть кольорів, не виділялись, а акустично їх підтримка губилась через те, що вони були у значної меншості. У другому таймі була перекличка “Литва – Україна” між нашими секторами 👏

І мінімально про саму гру: наша збірна без перешкод розібралась з литовцями (0:3) і забрала три очки додому і продовжила лідирувати у своїй групі B.

До речі відчути атмосферу до і під час матчу можна по якістним фоткам (а не як в мене, з калькулятора) на литовських ресурсах тут і тут.

Далі було традиціне знайомство з місцевою гастрономією і різними культурними закладами. До речу, fun fact – в Литві не пускають до 21го року в бари, клуби і т. д. і на вході питають про посвідчення. Тож деякий час довелося витратити на вирішення цієї проблеми, яка в решті решт було вирішено завдяки прийому “ефект натовпу” 😉

День другий: Цепелін, Гедимін і Марафін Марафон

Наступний день був повністтю присвячений більш ретельному знайомству з литовською столицею. Без будь якіх кокретних планів ми безтурботно флануючі містом ми милувалися архітектурою, куштували місцеві страви і напої, ну і звичайно затарювались сувенірною продукцією. Наш маршрут в десь день нагадував броунівский рух 😃

Інколи я в голові складаю рейтинг столиць, де я побував. І Вільнюс в ньому точно десь вгорі таблиці. Затишно, красиво, чудова архітектура, смачна їжа, європейський комфорт і багата історія, свідком якої було місто. Корочше, мені прям дуже “зайшло” і обов’язково ще сюди хочу повернутись.

Починаючі таку довгу і насичену прогулянку, треб звичайно добряче поснідати. Для цієї цілі був обран традиційний заклад, де було все, що нам було треба 🙂 Там ми куштували серед іншого місцеві цепеліни і запивали якимись ядерними бальзамами. При чому їх було три види і через обмежений час знаходження в Литві, нам довелося замовляти всі три. Вони мали різну міцність (70%, 75% та 80%), але коли їх принесли, то забули сказати де яка, щоб пити їх по фен-шую 😆 Тож права на помилку у нас не було.

Після щільного сніданка треба було терміново провітритись, бо їснувала велика загроза зависнути в тому закладі до вечора 😄 Тож треба було переосилити себе і вийти на двір. Першочергові потреби були задоволені і тепер нам в очі кидалися чисельні сувенірні лавки і майстерні ремісників, які тут же і продавали свої витвори. В процесі торгування один продавець запропонував замість знижки додоти до всього бескоштовно одну бронзову жабку з вклеїним бурштиновим камінчиком. Його треба було носити в гаманці і він мав сприяти багатінню. “Мені самому свого часу це дуже допомогло!, — запевнював він. — Правда, в той самий час я кинув пити і почав багато працювати…”. Історія здалася переконливою, тож довелося відмовитись від знижки і взяти жабку 😄.

Далі просто світлини з прогулянки.

А ще в цей день в Вільнюсі проходив марафон, тож деякі вулиці були перекриті. Мрію поїхати на виїзд і повернутись з медалькою за участь в марафоні 💪. Перед наступним виїздом буду ретельніше дізнаватись про інші спортивні заходи в місті 😄

Бігали доречі не всі, дехто просто прогулявався…

Ще заскочили в Музей Ілюзій…

…де вони в принципі і не приховували своїх намірів😄

Але загалом було досі забавно і на один раз цілком ок.

Після наш гід Й. повів нас на пагорб Трьох Хрестів, щоб зацінити панораму міста і насолодитися його краєвидами.

Національний музей Литв і Вежа Гедиміна на задньому плані

День третій: Ужупіс ака Заріччя

До цього часу ми вже з багатьмя розпрощались, дехто залишився з нами тільки на сніданок. А ще треба було перетинутись зі “шведами”, забрати презент для товарища В. – футболку, яку він виграв вгадавши рахунок матчу, але сам поїхати не зміг 😦 До вечірнього рейсу ще залишалось півдня, тоже самий час ще раз спокійно прогулятись містом і решельно познайомитись з родзинкою Вільнюса – районом Ужупіс (або просто Заріччя).

Остра брама або Ворота світанку (*Aušros Vartai*)

Остра брама або Ворота світанку (*Aušros Vartai*) – вид з іншої сторони

А ось і “кордон” з республікою.

Республіка Ужупіс – це район, де розсташовуються майстерні, художні галереї, а часто одночасно і те і те. Коли ти заходиш нібито в якусь галерею, бо просто фасад цікавий і відкрито. А в середині просто робочій хаос і десь в кутку майстер працює над своїм наступним витвором. Він може навіть не звернути на тебе увагу, а ти в цей час можеш спокійно все роздивитись.

Гуляючі Ужупісом, треба дивитись всюди навколо себе, крутити головою на всі 360° и придиляти увагу деталям. Тут і величезні мурали на стінах…

… і над головою щось висить…

… і під ноги треба теж не забувати дивитись…

Є роботи на будь який смак 😄

Ну і одна з фішек Республіки – це власна конституція, яка висить на таких ось платах. І багатьма мовами, щоб туристи читали і уважно дотримувались законів ☝️

Гуляючі Ужупісом не забувайте заглядати у дворики, раптом можна натрапити на ось такі експозіції. Я навіть не знаю, як цей вид мистецтва назвати, але напевно є якись науковий термін 😃

Внутрішній дворик в Ужупісі з різними артефактами як окремий вид мистетцтва

Прикордонний пункт, на який ми натрапили вже на виході з Республіки. Тут можна навіть поставити штамп про підвідування Ужупіса в паспорт, а також закупитись сувенірами.

Міст через річку Вільню, яка є природний кордоном республіки. Річка не занадто глибока і погода була так собі, але це не завадило якимось чувакам приймати водні процедури.

Нажаль наш час в столиці Литви спливав і треба було потрошки збиратись в аеропорт. Тож зустрівшись з В. і О., з якими у нас був спільний рейс, взяли таксі і попрощалися з містом, куди я ще обов’язково повернусь!

Пара годин польоту і ми в Мюнхені, ще пара годин автівкою і ми вже вдома, назад у буденності… Хочу подякувати всім, хто був і шкода, що ті хто збирався, не зміг. Виїзд вийшов доволі масовим для діаспори (були побоювання, що навість всім не вистачить квитків), яскравим і незабутнім. Литва і Вільнюс просто топ! 🇱🇹 До зустрічі на терасах Європи.